«Музейні розповіді». Ігрень.
Сьогодні розповідь про Ігрень. Я маю на увазі населений пункт, який знаходиться на півночі Ігренського півострову та з давніх часів мав назву «Огрінь», зараз це – Стара Ігрень. Вона знаходиться вздовж заливу Шиянки та біля Усть-Самарського мосту. "Од лівого берега річки Самари геть униз уздовж Дніпра тяглося с. Огрінь або Ігрень. Воно недавнього віку: заснував його в 1780-1781 році князь Олександр Андрійович Прозоровський, і славилось воно своєю лісною пристанню та виробом українських скринь, німецьких бричок» - так писав у своїй книзі «Дніпрові пороги» Д.І.Яворницький.
Назва «Ігрень»(раніше «Огрінь») по краєзнавчій версії пішла від татарського слова «огрінь» в перекладі «прокляте місце» після великої поразки татар на нашому острові у 1660році (про це писалося раніше).
Перші свідчення про Огрінь опубліковані в книзі Катеринославського духовного відомства за 1880рік, яка була створена на основі архівних матеріалів канцелярії Нової Січі, в ній записано: «1763г… Хутор Огрень … состоит из 6 дворов, в них проживает 37 душ обоего пола… древнейшее запорожское займище, старожитная казацкая маетность. Входит в Кодацкую паланку, а приходу церкви Архистратига Михаила в крепости Старый Кодак».
У 1780-х рр. Огрінь царським указом відійшла під володіння князя Прозоровського. Як справжній господар, він перш за все сприяв активному використанню Огріньської затоки, в якій раніше за часів Київської Русі була старовинна гавань слов’янського міста. Це зіграло у подальшому велику роль у розвитку Огріні. Відміна кріпацтва у 1861році, розвиток нових форм господарювання, сприяло припливу населення в ці місця. Так у статистичному збірнику Міністерства внутрішніх справ Російської імперії за 1863рік пишеться, що у 1859році «…Огрень – местечко владельческое, 90 дворов,378 мужчин, 398 женщин…». На цей час землі перейшли у володіння графа Воронцова-Дашкова і Огрінь перетворилася з кріпацького села Прозоровського у власницьке містечко Воронцова-Дашкова. Мешканці почали орендувати землю у графа, одні займалися землеробством, інші особистим підприємництвом, це також сприяло збільшенню населення. Зараз у це важко повірити, але Огрінь, яка з 1859року стала містечком, була найбільшим на півдні центром лісової торгівлі. Тут тримали свої контори катеринославські, кременчуцькі, одеські, миколаївські, херсонські купці. Скрині, селянські меблі, вози, брички, вироблені ремісниками Огріні, широко розпродавалися на ярмарках України.
Як це відбувалося, розповідав у своїх дослідженнях історії нашого краю краєзнавець К.Г.Якушко. У 50рр. 19ст. в Огріні поселилися новгородські лісопромисловці брати Мінакови: Єгор, Денис, Дмитро. Люди вони були не бідні, побудували кам’яний будинок, жили в достатку. Якось восени великий караван плотів і барж через негоду зупинився у затоці Самари, маючи намір зазимувати тут, а на весні продовжити свій шлях на південь. Підприємливі Мінакови скупили весь ліс з барж та зайнялися його розпилом та обробкою. Сотні кубів брусу, дощок, кругляка дуже швидко було розпродано. Мінакови розширяють своє виробництво, наймають працівників, будують пристань і посилають на закупівлю лісу своїх робітників. Так з’явився на Огріні лісозавод та лісова торгівля, майже все населення було залучено у виробництво.
В період з 1850 по 1900рр. на Огріні з’являється багато мілких підприємств та кустарних виробництв. Виробляли колеса, брички, віконні рами, плели корзини, шевцювали. Але найбільш прославили Огрінь знамениті українські скрині, які користувалися попитом на території всієї губернії. Власниками майстерень по їх виготовленню були Харцев Іван Кузьмич, Паляничка Іван Миколайович, Гузієнко Кузьма Миколайович; брички виробляли у майстерні Наумова Олексія Федоровича. Колісну майстерню тримав Микола Бублик, кузню – Прокіп Громов та Петро Гузієнко. Бабушкіни відкрили м’ясні лавки та бойні, торгівлю вели Щербак, Камінський, Шкуренко, Саксаганський, Ольхович. Залізо-скобяну лавку тримав Панкратьєв, бакалійні лавки – Біндус, Олєйнік, Корман, Шерстобитов. Стрекозов мав бакалійну та мануфактурну торгівлю, Расинський виготовляв та продавав головні убори. Це були власники великих магазинів. Крім них лавки також мали Гаврюшин, Фруштейн, Кац, Халкін, продуктову лавку – Егельсон, бубличну – Агафонов, пивну – Аполон (пиво доставляли з Катеринослава від фабриканта Боте). Ще у 1851році в Огріні відкрив свою власну справу колишній працівник цегляного заводу у Катеринославі Соболянов, він почав виготовляти цеглу і черепицю . Я навмисно перелічила всі ці прізвища, бо багато хто з сучасних мешканців Старої Ігрені є нащадками цих людей. Друга половина 19ст. для Огріні - це період найбільшого економічного розквіту. У цей час єврейська громада Огріні відкриває школу та синагогу, будується православний Свято-Миколаївський храм (про це розповідь пізніше), відкривається 4-х класна церковно-парафіяльна школа, аптека, пошта. Центром містечка вважалася площа, де стояли всі ці споруди. Велике пожвавлення у життя Огріні вносили ярмарки, на яких з’їжджалося багато людей з Підгороднього, Новомосковську, Синельникового та навколишніх сел. Мінаковські лісопилки знаходилися в районі стику річок Самари і Шиянки на самій півночі острову , тут же недалеко була і лісова пристань, та на початку 20ст. її переносять у Чаплі. Економічне життя Огріні потроху сповільнюється. Але хоч часи розквіту Огріні вже минули, містечко було ще досить велелюдне і заможнє. У 1903році Огрінь мала 430дворів, 2700чоловік населення, церкву, школу, 20лавок, аптеку, пошту, салотопний і костепальний заводи.
Ігрень доволі складно пережила часи революційних подій, змін влади та економічної політики після подій 1917року. Навряд чи у вільного, заможного та підприємливого населення Ігрені малися підстави бути задоволеними радянською владою. Про це свідчить і цікава інформація губернського комітету компартії (більшовиків) України про роботу у Новомосковському повіті, датована 1920р. "Местечко Игрень Любимовской волости. Мелкобуржуазное, мещанское местечко - это население в большинстве случаев принадлежит к кустарям, чиновникам, мясникам и т.п. элементам; в данное время занимающееся спекуляцией всевозможными вещами: дровами и товарами, это местечко также подвержено кулацкой агитации. Но несмотря на это, митинг, проведенный здесь 12 февраля, прошел хорошо. Население вполне довольно Советской властью. Были случаи убийства с целью грабежа. Ревком работает, но очень слабовато".
Час розквіту Ігрені остаточно відходить у минуле. За даними "Описания населенных мест Екатеринославской губернии на 1 января 1925 г.", село Ігрень мало 237 господарств; населення: чоловіків – 460, жінок -516 (для порівняння: Чаплі мали 605 господарств та 2616 мешканців). В Ігрені працювали одна кузня, одна школа (соціального виховання) и одна хата-читальня.
На світлинах: Схема «Дніпропетровськ. Зростання міста»; Відплиття дубів (човнів) з Ігрені. Кінець 19-початок 20ст.; Огрінь на карті напередодні війни. 1941рік; Прокладання дамби через Шиянку, праворуч – частина сел.Стара Ігрень. Початок 50-х рр.. 20ст.; Вид на Самарську затоку та частину сел.Стара Ігрень. Початок 50-х рр.. 20ст.; Свято-Миколаївська церква та частина сел.Стара Ігрень. Початок 50-х рр.. 20ст.
Про давню історію Ігренського острову дивіться відео фільм «Прокляття Огріні», але назва вас хай не лякає… Відео опубліковане на сторінці «Музей історії Придніпровська» 20.04.2020р.